|
УЧЕНИЦЯ МАРКА КРОПИВНИЦЬКОГО
Тетяна КІНЗЕРСЬКА
Серед прославлених учнів М. Кропивницького ім'я Єфросинії Пилипівни Зарницької (справжнє прізвище - Азгуріді; (1867—1936) сьогодні майже забуте, але сучасники віддавали належне яскравому таланту актриси впродовж десятиліть її сценічної діяльності.
Національна акторська школа закладала основи оволодіння законами сценічної творчості, виховувала акторів поза амплуа, проте вирішальною у формуванні творчого обличчя виконавця була природа його обдаровання. Так, широта творчого діапазону М. Кропивницького сягала від комедійних, соціально-психологічних ролей до героїчних, О. Суслов грав з однаковим успіхом героїв-коханців, резонерів, коміків, Г. Затиркевич-Карпинська неперевершено виконувала ролі "жартівливих молодиць" та "комічних бабусь".
Серед прем'єрш національних труп того часу М. Заньковецька дивувала сучасників широтою творчого діапазону, проте сама актриса визначала своє амплуа як "інженю-драматік", і здавалася глядачам "реальним втіленням ідеї страждання", а Л. Ліницькій не було рівних у виконанні героїчних ролей.
Природа обдаровання Є. Зарницької (професіональної вокалістки і прекрасної танцюристки) повною мірою відповідала синкретичному характерові національного театру. М. Кропивницький побачив її на аматорській сцені влітку 1888 року, коли шукав талановиту молодь для своєї нової трупи. Вона вразила прославленого актора і режисера своїм голосом, вмінням триматися на сцені і він запропонував їй роботу у своїй трупі, пророкуючи у найближчому майбутньому стати зіркою української сцени.
Час перебування в трупі М. Кропивницького (1889— 1893 рр.) став для Є. Зарницької школою опанування секретами акторської професії. Батьківською теплотою і турботою було пройняте ставлення до неї М. Кропивницького. Авторитет учителя був завжди незаперечним. Якось надвечір, дивлячись у вікно поїзда, яким їхала щойно сформована трупа, Є. Зарницька замилувалася яскравими спалахами зірниці. "Нарікаю тебе Зарницькою",— сказав, посміхаючись, М. Кропивницький (з незафіксованої розповіді О. Вінницької Є. Хлібцевич).
Творче зростання Є. Зарницької проходило в атмосфері неоднорідного акторського середовища. В ньому були і заздрощі, і кар'єризм. З боку М. Кропивницького Є. Зарницька відчувала довіру до себе, розуміння, підтримку і захист. (...) я сейчас под крьільїшком Марка (М. Кропивницького - Т. К.),— пише актриса у листі до матері,— он мне недавно как-то сказал: никому и ничему не верь, что будут тебе говорить, не думай, что все твои друзья по виду, я лучше знаю твоих врагов и много еще скажут тебе из зависти - молчи и работай (...)". (Лист Є. П. Зарницької до матері - К. Ф. Азгуріді від 17 серпня 1891 р. Сімферополь.—Державний музей театрального, музичного та кіномистецтва України, інв. № 35634).
У листах до рідних актриса пише про заняття з нею М. Кропивницького не тільки у перший рік її перебування на сцені, а й у 1890,1891, після гучного успіху під час виступів у столицях Петербурзі та Москві, на Кавказі та в багатьох великих і маленьких містах країни. "(...) Марко (М. Кропивницький - Т. К.) (...) занимается со мной, ну слова, взгляда не пропустит, ни на шаг от себя, (...) каждый день чай пьем у него и каждую секунду грыземся - то за то муштровка, то за другое,— поневоле будешь успевать. (...) Я тогда даже сомневалась - заслуживаю ли я таких отношений, просто не верится". (Лист Є. П. Зарницької до матері - К. Ф. Азгуріді від 17 серпня 1891 р. Сімферополь.— Державний музей театрального, музичного та кіномистецтва України, інв. № 35634). Опануванню Є. Зарницькою акторської професії сприяла й гра у партнерстві з учителем (вистави "Наталка Полтавка", "Шельменко-денщик", "Запорожець за Дунаєм", "Чорноморці", "Пошились у дурні", "Невольник", "Олеся" та ін).
Восени 1891 року актриса напише у листі до матері: "По сцене дела превосходны, лучшего я и не хочу, на днях Марко (М. Кропивницький - Т. К.) сказал (...), что я теперь не только артистка, но и художница! (...) я считаюсь примадонной труппьі (...)". (Лист Є. П. Зарницької до матері - К. Ф. Азгуріді від 5 вересня 1891 р. Сімферополь.— Державний музей театрального, музичного та кіномистецтва України, інв. № 35635).
Підвищенню професіоналізму Є. Зарницької сприяло й постійне включення М. Кропивницьким до її репертуару різнопланових ролей. "Я летаю теперь по репертуару, как мотылек",— напише актриса у листі до актора, антрепренера, режисера, свого майбутнього чоловіка О. Суслова. (Лист Є. П. Зарницької до О. Суслова від 31 серпня 1892 р. Харків.— Державний музей театрального, музичного та кіномистецтва України, інв. № 2316).
Отже, під керівництвом М. Кропивницького Є. Зарицька стала прем'єршею однієї з кращих національних труп кінця XIX ст. Пізніше М. Кропивницький напише у листі до О. Суслова: "Ты знаешь, как я всегда высоко ставил Зину ("Є. Зарницьку -Т. К.) по таланту, а по праву, данному ей образованием, я всегда выделял ее из рядов недостойных (...)". (Лист М. Л. Кропивницького до О. З Суслова від 3 березня 1905 р.) (Марко Кропивницький: Твори в шести томах.— К., 1960.— Т. 6.— С. 501).
Сучасників
вражав "крупний і віртуозний" талант Є. Зарницької, унікальна її професіональна рухливість. "(...) П. Зарницька володіє цінним талантом, з багатими і різноманітними відтінками, такими необхідними для української артистки, яка повинна не тільки вміти грати драматичні, комічні і трагічні ролі, а й повинна співати і танцювати",— відзначав кореспондент газети "Жизнь и искусство", який підписувався криптонімом Н. П-ій (Жизнь й искусство.— 1897.— 20 апр.— № 110).
Є. Зарницька полонила глядачів у ролях різного віку, соціального стану, різних національностей в музичних драматичних виставах. Це були українські сільські дівчата Кулина і Харитина ("Чорноморці" М. Старицького-М Лисенка, "Наймичка" І. Карпенка-Карого), примадонні національної сцени Марія Лучицька (Талан" М. Стариць кого), японка Мімоза ("Гейша" С. Джонса), француженка Серполетта ("Корневільські дзвони" Р. Планкетта), грекиня Єлена ("Прекрасна Єлена" Ж. Оффенбаха), полячка Єлена ("Богдан Хмельницький" М. Старицького), циганка Аза та Гордиля ("Циганка Аза" М. Старицького).
На творчій манері актриси позначилося властиве національній сцені того часу поєднання романтично-побутової і реалістично-побутової театральних систем. У романтично-побутовому репертуарі вона вражала яскравими, соковитими барвами, у реалістично-побутовому - простотою і стриманістю. Виконання відзначалося глибокою психологічною розробкою ролі і рідкісною органікою.
В образах молодих героїнь у музичних і драматичних виставах виявлялися притаманні актрисі привабливість і жіночність, що поглиблювалися естетизмом усіх засобів, надзвичайно виразними очима, багатою мімікою, мелодійним голосом, граціозністю рухів. (М. Старицький називав кожний рух Є. Зарницької на сцені простим і граціозним, пройнятим художністю, а багатолітній партнер по сцені І. Мар'яненко називав її "втіленням грації"). Привабливості героїнь Є. Зарницької сприяли романтично піднесені, внутрішньо шляхетні жіночі характери національної драматургії того часу - Олени і Харитини, Оксани і Катрі, Кулини і Марусі, Наталі і Марії Лучицької.
Так, в опереті "Чорноморці" М. Старицького-М. Лисенка лірико-драматичний образ української дівчини Кулини Є. Зарницька збагачувала рідкісної краси оксамитовим, задушевним голосом, що чудово моделював, передаючи найтонші відтінки душевних порухів нещасної сироти. Є. Зарницька грала цю роль "так художньо, з таким сильним драматизмом, і при тому так природно, без усякого перебільшення, що у багатьох з публіки були на очах сльози".
В опері "Катерина" М. Аркаса трагічним звучанням ролі героїні Є. Зарницька одночасно чарувала і зворушувала глядачів. В опереті "Корневільські дзвони" Р. Планкетта, у характерній, грайливо співочій ролі дівчини-служниці, француженки Серполетти безпосередність виявлялася у "заразливій, веселій грі" та "живому темпераменті" Є. Зарницькоі. Витонченість і легкість музичного матеріалу актриса передавала "граціозною манерою у танцях". "У неї багато витонченості, поєднаної з чисто французьким шиком",— писав про Зарницьку-Серполетгу одеський кореспондент // Корневильские колокола / (Альфонс Кар.) // Театр.— 1899.- 10 янв.-№9).
Роль "української Кармен" циганки Ази у мелодрамі "Циганка Аза" М. Старицького Є. Зарницька наповнювала вокальним матеріалом, чим підкреслювала ліризм і поетичність душі героїні. У манері говорити і співати, у "надзвичайно пластичних і гнучких рухах", "тонкій грації", "витонченості і пориві у танцях" актриса відтворювала її національний колорит.
У реалістично-побутовій драмі "Наймичка" І. Карпенка-Карого в ролі дівчини-сироти Харитини Є. Зарницька поєднувала глибину переживань з простотою гри, але при цьому її виконання було "художнім". "Українською Гретхен", "казковою Сандрільйоною", яка випромінює "тихе, величне світло",— так сприймалася Харитина-Зарницька.
У яскраво комедійній ролі Вусті ("За двома зайцями"М. Старицького) актриса вдавалася до повної сценічної трансформації, "не впізнавана в гримі та голосі", а в цій же виставі образ Сірчихи-Зарницької - "жалюгідної і смішної" - водночас набував трагікомічного звучання.
Ролі молодих героїнь у виконанні Є. Зарницької світилися поезією і сприймалися глядачами як певний ідеал вічно жіночного. Граючи літніх жінок, актриса виступала їхнім захисником, намагаючись обгрунтувати часом потворні прояви характеру своїх героїнь складними обставинами їхнього життя
"Она (Є. Зарницька -Т.К.) сама жизнь, но жизнь, пропущенная через горнило художественного творчества",— писав одеський кореспондент Б. Писаревський. (Наши малороссы (Итоги) (Б.П-ій) //Театр.— 1899. 5 января.—№4).
Завдяки дотриманню Є.Зарницькою законів жанру (і музичних і в драматичних ви-ставах) в різнопланових ролях, сучасники звертали увагу на відсутність у її виконавській манері ходульності, піднесеності, гра актриси була життєвою, задушевною, зрозумілою, простою, але, водночас, худож- ньою і артистичною.
Серед палких прихильників таланту актриси, крім широкої маси глядачів різних верств суспільства, були діячі української культури М. Кропивницький, М. Старицький, П. Саксаганський, І. Карпенко-Карий, П. Ніщинський, М. Аркас, російської - Д. Мордовцев, М. Савіна, С. Мамонтов, П. Нєвєжин, князь В. Мещерський, урядовець П. Столипін, грузинської - В. Абашидзе, Ш. Дадіані, Н. Сапарова-Абашидзе, знаменитий
французький критик Ф. Сарсе (під час гастролей актриси з трупою Г. Деркача в Парижі в грудні 1893 р.) та багато інших.
За сорок років сценічної діяльності Є. Зарницька "обїздила 122 міста, зігравши 125 ролей українського репертуару і понад сто російського" (Красій М. До ювілею Є. П. Зарницької // Комсомолець України.— 1929.— 9 квітня).
Окраса українського театру, Є. Зарницька створювала художні образи, які виходили за рамки акторської вправності, утверджуючи професіоналізм, сценічну культуру, високу моральність національних традицій.
“Український театр” №1-2, 2000 р. |
|
 |
|
