Усьміхнемось один одному
Володимир ШУРАПОВ,
керівник літературно-драматичної частини театру
В нинішньому році колективу Кіровоградського обласного музично-драматичного театру імені М.Л.Кропивницького випала щаслива нагода на кілька днів завітати до вас, шановні сусіди, і познайомити вас з нашим мистецтвом.
У серпні минуло сто тридцять років від того дня, коли М. Кропивницький завітав до Миколаєва, жив у "Петербурзькому" готелі і до пізньої ночі читав Панасу Саксаганському свою п'єсу "Доки сонце зійде, роса очі виїсть" (вона й зараз є у нашому репертуарі). Панас Саксаганський співав йому солдатських пісень - одну Кропивницький записав і вставив у перший акт своєї п'єси. Спокушав Панаса поїхати в рідні краї на полювання, а Саксаганський відмовився, бо, як висловився, був "прикутий до галери": в армії, де він служив, починалися маневри і на відпустку надії не було.
Театр наш, як відомо, найстаріший в Україні. Має давню історію. В його стінах (тоді ще в м. Єлисаветграді) 27 жовтня 1882 року виставою "Наталка Полтавка" І. Котляревського розпочав свою зоряну ходу перший український реалістичний професійний театр, заявивши світові про зрілість української культури і її самобутність.
Трупу очолив уродженець нашого степового краю незабутній Марко Лукич Кропивницький, людина могутнього таланту, якій Бог послав золотий сніп обдарувань, - блискучий актор, драматург (написав понад сорок п'єс), режисер-новатор, чудовий співак (не поступався Шаляпіну), поет, композитор, антрепренер, педагог, театральний діяч... І в кожній царині він досяг високого професіоналізму і майстерності.
Разом з тим славу цього театру творили його друзі і соратники М. Старицький, М. Заньковецька (її дебют відбувся на єлисаветградській сцені), брати Тобілевичі - ціле сузір'я талантів - актор і драматург І. Карпенко-Карий (написав вісімнадцять чудових драм і комедій і трагедію "Сава Чалий"), актори і режисери М. Садовський, П. Саксаганський, їх сестра М. Садовська-Барілотті, Г. Затиркевич-Карпинська та ін. "Зложилася трупа, - писав І. Франко, - якої Україна не бачила ані перед тим, ані потому, трупа, яка робила фурор не тільки по українських містах, але також у Москві і Петербурзі, де публіка часто має нагоду бачити найкращих артистів світової слави".
На вшанування першопроходців української театральної ниви, століття заснування професійного театру в1982 році за рішенням ЮНЕСКО було широко відзначене у світовому масштабі.
Славні традиції корифеїв у літературі, драматургії, музиці продовжило нове покоління земляків: І. Микитенко, Ю. Яновський, В. Винниченко, Біль-Білоцерківський, Ю. Олеша та багато інших.
Єлисаветградський театр запалив серця М. Крушельницькому, землякам - Г. Юрі, І. Мар'яненку, В. Магару, які стали широко відомими майстрами української сцени.
Спадкоємці Кропивницького завжди прагнули відповідати своєму часові і служити йому.
З тисяча дев'ятсот тридцять восьмого року починається стаціонарний період театру, коли він отримав статус обласного. Тисяча дев'ятсот сорокового року йому було присвоєно ім'я Марка Кропивницького у зв'язку зі сторіччям від дня народження видатного земляка.
Продовжуючи театральні традиції краю, кропивничани особливу увагу приділяли і приділяють сценічному прочитанню української класики, зокрема драматургії М. Кропивницького, І. Тобілевича (Карпенка-Карого), І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, О. Кобилянської, П. Мирного та інших. Це стало і характерною рисою останнього десятиріччя. Майже двадцять п'єс фонду української драматургії побачили світло рампи.
Серед новинок репертуару - комедія І. Карпенка-Карого "Сто тисяч", драматичні сцени М. Кропивницького "Дві сім'ї" (високо відзначені на ювілейному Всеукраїнському святі театрального мистецтва, що проходить щорічно на Кіровоградщині, - "Вересневі самоцвіти"), блискуча сатирична комедія М. Старицького "За двома зайцями", трагедія І. Карпенка-Карого "Сава Чалий". На особливому рахунку - перше прочитання драми М. Кропивницького "Перед волею" (сценічний варіант заслуженого діяча мистецтв України І. Казнадія), яка понад сто років не бачила світло рампи. Окрасою сезону 2001 року стала вистава за п'єсою М. Кропивницького "Доки сонце зійде, роса очі виїсть".
Кропивничани свято зберігають Імена тих, хто в повоєнні роки вписав яскраву сторінку в розвиток рідного театру. Серед них заслужені артисти України Г. Боловик, М. Донець (художні керівники), народні артисти Я. Гімош, Г. Семенов і лауреат Державної премії імені Т.Г. Шевченка К. Параконьєв, велика плеяда заслужених артистів, чиї імена занесені до "Золотого фонду" театру.
Спадкоємці корифеїв демонстрували своє чарівне мистецтво більш ніж у ста містах України, Росії, Башкири, Татарії, Осетії, Молдови, Кавказу, Прибалтики.
Сьогодні на сцені театру, який, за визначенням Президента Л. Кучми, має загальнонаціональне історико-культурне значення для молодої держави України, радують своїм мистецтвом, продовжуючи славні реалістичні
традиції корифеїв, їх спадкоємці: заслужені артисти України Іван Кравцов, Світлана Мартинова, Володимир Миронович, Анатолій Косяченко, Анатолій Литвиненко, Валерій Дейнекін та інші.
Репертуар театру різноманітний. На будь-який смак. На афіші театру, окрім названих вище, водевіль Г. Квітки-Основ'яненка "Шельменко-денщик", трагікомедія І. Нечуя-Левицького "Кайдашева сім'я", комедія-жарт Франца-Ксавера Крьоца "Гвалт!!! Мене... женять!" та інші - всього понад двадцять назв.
За ці три дні ми вам покажемо трагікомедію відомого сатирика Григорія Горіна "Чума обом родинам вашим", сучасну виставу за п'єсою талановитого драматурга Н. Птушкіної "Різдвяна ніч старої діви" та для дітей чудову казку Я. Стельмаха "Аладдін".
І нарешті. Йдучи до театру, шановні, не забувайте прихопити з собою найголовніші атрибути, які обов'язкові на такий випадок: відкриту посмішку, почуття любові і гумору (а що вони там привезли?), добром налите серце, гостинне шанування і неповторність вашої душі. Ну і якусь там торбинку оплесків, вигуків на зразок "браво", "біс", можна і по-італійські "фора!"... Актори, як відомо, як діти, їх хлібом не годуй, а дай почути грім оплесків. І відразу зникає відчуття голоду, відсутності зарплати, пенсії тощо... і, усміхнувшись один одному назустріч, ми разом з вами (а без глядачів не буває театру) зробимо цей світ добрим, кращим, світлішим, а душі наші чуйними і гармонійно красивими.
Шануймося!
Ласкаво запрошуємо на вистави. |
|
